Чому собаки їдять траву?

Багато господарів погодяться, що не раз помічали, як під час прогулянки їх собака поїдає траву. Що ж змушує чотирилапих урізноманітнювати свій м'ясний раціон? Жоден учений поки не дав вичерпну відповідь на це питання. Але більшість ветеринарів вважають, що невелика кількість з'їденої трави не зашкодить вашому улюбленцю, а в деяких випадках, навпаки, оздоровить його. Дозволяючи своєму собаці поживиться рослинністю, не забувайте стежити, щоб він їв її подалі від автомобільних доріг, де трава швидше токсична, ніж корисна, і не на оброблених пестицидами грядках і полях. Пам'ятайте, якщо вашу тварину не щеплено, вулична зелень може їй нашкодити.

Чому собаки це роблять?

• Трава може зацікавити вашого домашнього улюбленця в декількох випадках.
• Щоб викликати блювоту, якщо тварина відчуває, що з'їла щось не те. У цьому випадку, собака починає заковтувати зелень дуже швидко, непрожовані травинки лоскочуть псу горло і викликають блювотний рефлекс. 
• Звір може відчувати нестачу певних вітамінів або інших мікроелементів і, таким чином, усуває цей недолік. Завдяки своїм інстинктам, собака здатний виявити необхідні речовини і на мізерних міських газонах. 
• Як правило, собаки ретельно вибирають рослину, яку збираються з'їсти. Деякі трави здатні підвищити імунітет вашого вихованця і містять антибактеріальні речовини. 
• Також, інтерес до зелені може бути обумовлений інстинктами собаки. Давні предки наших чотирилапих друзів проковтували свою здобич повністю, разом з вмістом її шлунка. Оскільки здобиччю ставали, в основному, травоїдні тварини, такі як кролики, в організм хижаків разом з м'ясом потрапляла велика кількість зелені. 
• Може бути, що допитливому собаці просто подобається процес висмикування трави із землі і подальшого жування. Деякі рослини мають приємний запах і смак, це й спонукає чотирилапих «пастися» на газоні.

Якщо Ви помітили, що собака їсть траву надто часто, варто звернутися до ветеринара.

Можливо, корм, яким ви годуєте пса, йому не підходить. Також, це може бути ознакою захворювання печінки.

Як допомогти Вашому собаці отримати вітаміни.

Собаку ніколи не зайве підгодувати свіжими продуктами, що містять вітаміни. Маленькому другу можна спокійно згодовувати більшість овочів, але тільки в сирому вигляді. Корисною для Вашого пса буде зелень: петрушка, кріп, листя салату. Фахівець допоможе підібрати вітамінні добавки для Вашого собаки. Якщо ви турбуєтеся, що Ваш улюбленець отруїться забрудненою вуличною травою, ви можете виростити зелень самостійно або купити її в зоомагазині.

Цікаві факти про Піранья

Хижі тропічні риби піраньї стали частими героями фільмів жахів, в яких горе-туристи вирішують випробувати долю і скупатися у водах Амазонки. Піраньї — справді дуже люті риби, здатні відчути запах крові на відстані до декількох сотень метрів. Цікаві факти про Піранья розкажуть більше про ці смертельно небезпечних мешканцях прісноводних річок Центральної Америки.

Нетипові для решти видів риб гострі як бритва зуби піраньї можуть досягати розміру від 15 до 40 мм. При цьому коли верхні і нижні зуби змикаються, між ними не залишається просвіту. Тому піранья за секунду може відірвати від жертви шматок м’яса і почати атакувати знову.

Сила укусу піраньї щодо загального розміру і ваги риби в порівнянні з будь-яким іншим тваринам планети неймовірно велика. Укус піраньї буде навіть сильніше укусу вимерлого тиранозавра: щелепи піраньї чинять тиск в 30 разів більше її власної ваги.

Велика зграя піраній може за кілька хвилин обглодать велика тварина вагою до 600 кг. Але ці хижі риби ніколи не нападуть, якщо будуть ситими. Деяку частину раціону піраній складають також водорості.

Були зафіксовані випадки, коли піраньї кусали людей. Але ці події не стали масовим явищем, тому кровожерливість піраній по відношенню до людей перебільшена. Проте укуси піраній можуть завдати серйозної шкоди людині.

Піраньї насправді є санітарами річок, адже насправді вони очищають річки від падали і хворих тварин. Вони є одним з важливих ланок біологічної ланцюжка Амазонії і рятують місцеве населення від епідемій, які виникали б кожен раз після повеней, якби ці риби не очищали воду від розкладається плоті.

У світі налічується близько 40 видів піраній. Проте їх точна кількість невідома, оскільки до цих пір йдуть суперечки про їх класифікації, на основі аналізу ДНК відкриваються все нові види.

Доісторичний предок піраній Megapiranha paranensis був розміром близько 1 метра і володів силою укусу від 1240 до 4749 ньютонів. Це означає, що метрова мегапіранья могла щелепами утримати тварину вагою в півтонни і дробити броню і панцирі.

5 ДИВОВИЖНИХ ПОРІД ТВАРИН, ВИВЕДЕНИХ ЛЮДИНОЮ

Людство займається одомашнення та виведенням нових порід тварин вже багато тисячоліть, але йому все мало. Нам хочеться підпорядкувати собі найбільш непокірних і незалежних представників світу фауни і перетворити їх в милих і ласкавих звіряток. І наука готова нам у цьому допомогти. 

1. Велика кішка з джунглів — тільки зовсім не небезпечна.

Ця найдивовижніша і дорога порода кішок під назвою «саванна» — домашній варіант дикого сервала — виведена в 1980-х роках. І не просто заради наукового інтересу. Справа в тому, що великі дикі кішки дуже популярні у заможних панів. Щоб захистити від цих «любителів природи» справжніх гепардів і леопардів (і навпаки), селекціонери і створили цю альтернативу — звіра з вигляду грізного й небезпечного, а насправді ласкавого і комунікабельного. Першу савану в 1986-му році представив світу заводчик бенгалов Джуді Френк. Вона вийшла в результаті схрещування самця цього сервала з домашньої сіамської кішкою. А в 2001-му році порода була офіційно визнана і зареєстрована. Розміри цих кішок вражають: вони досягають 45 сантиметрів у холці і важать до 14 кілограм. Правда, тут все залежить від того, з якого вона покоління; чим більше в ній від сервала, тим вона більшим. І дорожче — ціна на саван коливається від 7 до 23 тисяч доларів.

За звичками савани більше нагадують собак, ніж кішок — так само люблять грати в «апорт», розгулювати вулицями на повідку і плескатися у водоймах. Так і дресирувати їх — одне задоволення. Котячої незалежності в них теж немає анітрохи. Поки ви вдома, савана буде ходити за вами хвостом, а коли підете — сумувати і чекати під дверима. Загалом, собака, та й тільки. Хіба що не гавкає.

2. Домашня лисиця: добродушна як собака і незалежна, як кішка. 

Вперше ідея одомашнити лисицю прийшла в голову радянському генетику Дмиртию Бєляєву у 1950-х роках. Взявши за основу популяцію сріблясто-чорних лисиць, Бєляєв та його співробітники виростили кілька поколінь тварин, старанно добираючи з кожного покоління самих тямущих і слухняних. Пройшли відбір особин схрещували між собою. В результаті вийшли грайливі і приязні до людини створення, за звичками нагадують собаку. Найцікавіше, що хоча лис не схрещували ні з якою іншою породою, їх зовнішній вигляд теж суттєво змінився: з’явилися білі плями, хвости почали закручуватися, а вуха — звисати. Вчені пояснюють подібні трансформації тим, що в процесі одомашнення рівень адреналіну в крові тварин значно знизився.

Зараз таких лис продають як домашніх тварин. Правда, задоволення це зовсім не дешеве — за одну лисичку доведеться викласти близько семи тисяч доларів.

3. Напів-зебра, напів-поні/коня/осел.

Зебра — що й казати, дуже симпатична конячка. Але приручити її людині поки не вдалося. Так і практичної необхідності особливої немає, оскільки витривалість у неї не дуже, та й характер не цукор. І все ж учені вирішили одомашнити якщо і не зебру, то напів-зебру. Шляхом схрещування самців зебри з самками інших конячих (поні, коней чи ослів) вони вивели цілий ряд нових видів, яких називають зеброидами. При схрещуванні зебри і коні виходить «зорс», зебри і осла — «зонк», зебри та поні «зони».

Ці тварини чудово почуваються серед родичів папи, так і мами, ось тільки завести потомство ні з тими, ні з іншими не можуть — всі ці гібриди стерильні. Вигляд у цих тварин, звичайно, досить кумедний, але навіщо знадобилося їх виводити — залишається великою загадкою. Найвідомішим зеброидом був зонк (гібрид зебри і осла) сера Сэндерсона Темпла з Ланкашира. Все життя до самої смерті це тварина займалося виключно тим, що возило візок по алеях.

4. Кама — маленький поступливий верблюд.

Це тварина вийшло в результаті схрещування самця одногорбого верблюда і самки лами. Вони далекі родичі, які мільйони років йшли кожен своєї еволюційної дорогою. З-за разючої різниці в зрості варіант природного розмноження розглядати не доводилося, так що запліднення здійснювалося штучним шляхом. Перший кама з’явився на світ у 1998 році в Дубаї (ОАЕ). Вчені, завдяки яким відбулося це радісна подія, дали ім’я дитинчаті Рама. Після цього та ж команда сприяла народженню ще трьох малюків-кам — Каміли, Джаміля і Роки. У всіх кам короткі вуха та довгий хвіст, як у верблюда, а копита роздвоєні, як у лами, і горба немає. Крім того, від мами кожному з них дістався поступливий характер, невеликий ріст і м’яка густа шерсть, від папи — сила та витривалість. Загалом, казка, а не тварина. І найголовніше: всі гібриди ками виявилися фертильны!

5. Вовча собака Сарлоса.

Над виведенням «одомашненого вовка» селекціонери працювали не одне десятиліття. У 1925 році селекціонер з Нідерландів Ландер Сарлос схрестив російську вовчицю і кобеля німецької вівчарки і все життя потім займався тим, що відбирав найбільш міцних і витривалих цуценят собако-вовків і схрещував між собою. А після смерті Сарлоса в 1969 році експерименти продовжили його дружина і дочка.

В результаті вийшло тварину, за розмірами і зовнішнім виглядом майже нічим не відрізняється від вовка — таке ж сильне, розумне і витривала, з таким же зграєвим інстинктом, впертим і незалежним характером. Навіть гавкати ці собако-вовки не вміють, тільки виють на місяць іноді. Так що, по суті, це все той же вовк… з одним, але дуже істотною відмінністю: собака Сарлоса охоче визнає людину ватажком своєї зграї. Тому їм, як службовим собакам просто немає рівних. В Голландії та деяких інших країнах Європи цих собак використовують як поводирів, вони беруть участь у рятуванні потопаючих, допомагають витягати людей із завалів і т. д. Однак брати вовчу собаку в дім, особливо де є маленькі діти, фахівці все-таки не радять. Надто вже багато в ньому від дикого звіра, мало що…

Для чого потрібно знати біологію?

Біологія — це важлива наука, знання якої знадобиться кожній людині в повсякденному житті. Будь-яка наука з’являється в результаті необхідності вирішення тих чи інших завдань, що постали в процесі розвитку людини, і біологія — не виняток.

 Біологія як наука виникла в зв’язку з потребою вирішення важливих проблем людей. Однією з них завжди було розуміння процесів, що відбуваються в живій природі і пов’язаних з отриманням їжі. Знання особливостей життя тварин і рослин, характер їх зміни під безпосереднім впливом людини, розробка способів отримання все більш багатого врожаю — всі ці питання надзвичайно важливі. Рішення даних проблем — це одна з найбільш важливих, фундаментальних причин виникнення біології як науки та її необхідності людині.

Другий, не менш важливою причиною необхідності даної науки є біологічні особливості людини та їх вивчення. Людина є невіддільною частиною живої природи, продуктом її розвитку. Всі процеси, що відбуваються в життєдіяльності, схожі з тими, які відбуваються в природі. Глибоке розуміння природних біологічних процесів служить фундаментом для медицини. Вивчення роботи людських органів, поява свідомості та підсвідомості (гігантський крок вперед у самопізнанні матерії), розвиток мозку як органу мислення (а ця загадка до сих пір залишається невирішеною), виникнення суспільного способу життя, соціальності — все це вивчає біологія.

Розвиток медицини і збільшення виробництва продуктів харчування — важливі, але далеко не єдині причини, які визначали розвиток біології, роблячи її необхідною для кожної людини. Природа дає людям джерела для отримання продуктів і матеріалів. Важливо знати їх властивості, місцезнаходження та сфери застосування, щоб правильно використовувати для свого блага. Багато в чому біологія є вихідним джерелом таких знань.

Перед біологічної наукою стоять такі завдання, як: побороти хвороби століття і віруси, створити ефективні вакцини, забезпечити продуктами харчування, виправити генетичні дефекти, перемогти передчасне старіння, зберегти чистоту водойм та прозорість повітря, уберегти грунт від ерозії, а ліси — від знищення. Біологічні знання — обов’язковий компонент загальнолюдської культури, основа формування наукової картини всього світу.

"Битва за Чорнобиль"

Чорно́бильська катастро́фа — екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім. 

"Битва за Чорнобиль" - це окументальний фільм Discovery Channel , який зібрав величезну кількість раніше не публікувалися документів архіву , унікальних відео та фотоматеріалів. За допомогою комп'ютерної графіки, ви побачите події 20 -річної давності. Ви так само ознайомитеся зі спогадами Горбачова і дослідженнями генетиків та екологів , які можуть оцінити масштаби аварії та її наслідки . Ознайомитеся з шокуючими фото Ігоря Костіна , який віддав здоров'я , щоб донести весь жах аварії.

Дельфіни – унікальні морські ссавці.

Наша природа дуже прекрасна і різноманітна. Вона має багато цікавих тварин, як у морі, так і на суші. Одними з найпопулярніших морських тварин серед науковців є дельфіни, які завжди дивують дослідників своєю унікальною поведінкою і характером. Науковці вже давно займаються вивченням цих морських жителів і завжди дізнаються багато нового про них.

Нині, завдяки минулим дослідженням учених, можна навести декілька цікавих фактів про цих незвичайних морських ссавців:

1. Дельфіни мають свою мову. Учені розділили їх мову на дві групи: – мова жестів або тіла; – мова звуків. Нині відомо, що вони використовують під час спілкування 32 види свисту 

(як виявилося кожен свист означає певну фразу і несе в собі повідомлення, наприклад привітання, сигнал болю, сигнал тривоги, тощо), і близько 180 комунікаційних знаків. За словами учених, мова дельфінів ще має багато загадок і до кінця не розшифрована.

2. Кожен дельфін має власне ім’я. Як не дивно, але це є факт. А ще більш шокуючим є те, що ім’я дається дельфінові ще при народжені, такого висновку дійшли фахівці з штату Флорида (США). В процесі експерименту вони записали звуки дельфінів на ком’пютер і за допомогою спеціальних програм вилучили “імена”. Потім відтворювали “імена” перед дельфінами і в результаті було виявлено, що на певне ім’я відгукувалася конкретна особина.

3. Тривалість життя дельфіна може досягати 75 років, але в неволі скорочується до 30-ти років.

4. Як виявилося, мозок дорослого ссавця може мати вагу близько 1700 грамів. Для порівняння, людський мозок має вагу близько 1400. Також у дельфінів в два рази більше звивин в корі головного мозку. Дуже цікава і унікальна властивість мозку дельфіна: він ніколи, по-справжньому не спить. По черзі сплять то права півкуля, то ліва півкуля мозку.

Багато біологів погоджуються з такими фактами, а інші ні. А деякі науковці взагалі вважають дельфінів близькими друзями і ставлять їх на друге місце після людини в плані еволюції, відсовуючи на третє місце мавп.

Який ссавець найглибше занурюється?

Чемпіоном по пірнанню є кашалот. У гонитві за своєю улюбленою їжею – глибоководними (дуже великими) кальмарами — кашалот здатний зануритися в океанські глибини на 2,5 кілометра. При цьому кашалотові доводиться затримувати дихання на 1,5 години і витримувати тиск 250 атмосфер.

Не раз у водах Атлантики на глибині більше 2 кілометрів кашалоти обривали телефонні і телеграфні кабелі (ймовірно, «вважаючи», що це щупальця головоногих молюсків), і заплутавшись в них, гинули. Ловці такої риби розповідають, що в шлунках спійманих кашалотів виявляли щупальця глибоководних кальмарів завдовжки до 12 метрів. Проте охота на них не завжди виявляється безпечною. На тілі кашалотів часто зустрічаються глибокі шрами від дзьобів кальмарів і їх щупалець.