Словник термінів з теми "Кров і лімфа"
Аглютиніни – білки плазми крові, які визначають групу
крові.
Агранулоцити – незернисті лейкоцити.
Аглютиногени – білки еритроцитів крові, що визначають
групу крові. У результаті взаємодії однойменних аглютинінів і аглютиногенів
відбувається склеювання й руйнування еритроцитів.
Анемія (недокрів’я) – зменшення кількості еритроцитів у
крові, а отже, і гемоглобіну крові, внаслідок чого виникає кисневе голодування
організму.
Антитіла – специфічні глобулярні білки, які
виділяються в організмі у відповідь на певні антигени і здатні специфічно
з’єднуватися, утворюються та виділяються спеціальним типом лейкоцитів, які є у
крові та лімфі.
Базофіли - вид
зернистих лейкоцитів, які беруть участь у захисних реакціях, стимулюючи роботу
нейтрофілів, макрофагів. Їх кількість зростає в разі вживання жирної їжі.
Білірубін – небілкова нітрогеновмісна сполука у складі
плазми крові.
Вакцина – ослаблені та вбиті хвороботворні
мікроорганізми, що сприяють виробленню антитіл, але через недостатню силу
збудника не викликають захворювання організму.
Гранулоцити – зернисті лейкоцити; є різні групи
(еозинофіли, базофіли, нейтрофіли), які виконують захисні функції.
Гемоглобін – складний білок еритроцита, який виконує
дихальну функцію.
Глобін – молекула білкової природи у складі
крові.
Гем – молекула небілкової природи у складі крові.
Гемокрит – частина об’єму крові, що припадає на
частку еритроцитів.
Гемофілія – спадкове захворювання, симптом якого є
не зсідання крові; хворіють чоловіки, жінки є носіями.
Гепарин – спеціальна речовина у плазмі крові, яка
забезпечує розчинення згустку після відновлення пошкодженої судини. Утворюється
в печінці й легенях.
Гомеостаз – сталість складу внутрішнього середовища
організму, який забезпечується нервовою та гуморальною регуляцією.
Група крові – спадкові ознаки, що зумовлені наявністю
чи відсутністю антигенів А і В у еритроцитах і антитіл а і б у плазмі крові. За
системою АВО існує чотири групи крові.
Донор – організм, який віддає кров, орган.
Дезоксигемоглобін – відновлена сполука гемоглобіну.
Еритроцити – без’ядерні формені елементи крові, які
не містять більшості органел і не здатні до фагоцитозу, виконують транспортну
функцію.
Еозинофіли – вид зернистих лейкоцитів. Їх кількість
коливається протягом доби, зростає в разі алергії, глистів. Руйнують чужі
білки, знищують комплекси «антитіло-антиген», розчиняють тромби, кількість
зростає під час очищення організму після хвороби.
Імунітет – захист організму від усього, що несе в
собі ознаки чужорідної генетичної інформації, спосіб збереження генетичної
сталості клітин.
Інкубаційний період – час від моменту зараження до прояву перших
ознак хвороби.
Інтерферон – білок, що виробляється у клітинах
організму, забезпечуючи противірусний імунітет (знешкоджуючи дію вірусів та їх
токсинів).
Кров – рідка сполучна тканина, що виконує
транспортну, захисну, регуляторну, дихальну та інші функції.
Карбогемоглобін – сполука гемоглобіну з вуглекислим
газом, міститься у венозній крові.
Карбоксигемоглобін – сполука гемоглобіну з чадним газом.
Лейкоцити – білі кров’яні тільця – формені елементи
крові, які виконують захисні функції.
Лімфа – прозора, жовтувата рідина, яка
утворюється з міжклітинної рідини й концентрується в замкнених з одного боку
капілярах, що об’єднуються у більші лімфатичні судини.
Лімфатична система – система лімфатичних судин, які
з’єднуються з великими венами; забезпечує повернення рідини в систему
кровообігу, утворює лейкоцити, забезпечує імунітет, здійснює транспортування
жирів від ворсинок кишечнику.
Лімфоцити – вид незернистих лейкоцитів, утворюються
в лімфатичних вузлах, мигдалинах, апендиксі, селезінці, тимусі, кістковому
мозку.
Лейкоцитоз – хвороба, за якої кількість лейкоцитів
більша за 10 000.
Моноцити – вид незернистих лейкоцитів, найбільше
здатних до фагоцитозу.
Нейтрофіли – вид незернистих лейкоцитів, які не
розносяться током крові, а «сидять» у судинах легень, селезінці, беруть участь
у процесі фагоцитозу. Їх кількість збільшується у разі інфекційних хвороб, з
них утворюється гній.
Плазма крові – кров, позбавлена формених елементів, до
складу якої входить вода – 91%, білки – 8%, небілкові речовини, мінеральні солі
– 0,9%.
Оксигемоглобін – сполука гемоглобіну з киснем, міститься
в артеріальній крові й надає їй яскраво-червоного кольору.
Реципієнт – організм, який приймає кров, якому
приживляють орган.
Резус-фактор – спеціальний білок у складі крові.
Серотонін – гормон, який бере участь у регуляції
роботи серцево-судинної системи, обміну речовин.
Сироватка крові – плазма крові, позбавлена фібриногену.
Сироватка лікувальна – препарат, який містить готові антитіла,
його одержують із плазми крові тварини або людей, що перехворіли на певну
інфекцію.
Селезінка – орган, у якому відбувається руйнування
формених елементів крові.
Тромбоцити – формені елементи крові, які
забезпечують зсідання крові й закупорку пошкоджених судин.
Тромб – згусток крові (волокна фібрину і клітин
крові).
Т-лімфоцити – вид незернистих лейкоцитів, утворюються
у тимусі.
Є різні види:
Т-кіллери – вбивають і знищують чужі й нетипові
клітини.
Т-клітини пам’яті – живуть довго, визначають імунну
пам'ять.
Т-супресори – гальмують вироблення антитіл.
Т-хелпери – допомагають виробляти антитіла.
Фагоцитоз – явище поглинання і перетравлення
клітинами лейкоцитів бактерій, відмерлих клітин, чужорідних тіл.
Фібриноген – розчинний білок крові.
Фібрин – нерозчинний білок крові.
Фібриноліз – розчеплення згустку крові.
Фібринолізин – спеціальна речовина у складі сироватки
крові, яка забезпечує розчинення згустку після відновлення пошкодженої судини.
Формені елементи крові – клітини крові (еритроцити, лейкоцити,
тромбоцити), які виконують певну функцію.
Універсальний донор – організм який здатний віддавати кров
усім групам (у людини це І група крові).
Універсальний реципієнт – організм, який здатний сприймати кров
усіх груп (у людини четверта група).
Червоний кістковий мозок – орган, у якому утворюються формені
елементи крові.
Щеплення
– введення в організм
вакцини.
Немає коментарів:
Дописати коментар