Людство займається одомашнення та виведенням нових порід тварин вже багато тисячоліть, але йому все мало. Нам хочеться підпорядкувати собі найбільш непокірних і незалежних представників світу фауни і перетворити їх в милих і ласкавих звіряток. І наука готова нам у цьому допомогти.
1. Велика кішка з джунглів — тільки зовсім не небезпечна.
Ця найдивовижніша і дорога порода кішок під назвою «саванна» — домашній варіант дикого сервала — виведена в 1980-х роках. І не просто заради наукового інтересу. Справа в тому, що великі дикі кішки дуже популярні у заможних панів. Щоб захистити від цих «любителів природи» справжніх гепардів і леопардів (і навпаки), селекціонери і створили цю альтернативу — звіра з вигляду грізного й небезпечного, а насправді ласкавого і комунікабельного. Першу савану в 1986-му році представив світу заводчик бенгалов Джуді Френк. Вона вийшла в результаті схрещування самця цього сервала з домашньої сіамської кішкою. А в 2001-му році порода була офіційно визнана і зареєстрована. Розміри цих кішок вражають: вони досягають 45 сантиметрів у холці і важать до 14 кілограм. Правда, тут все залежить від того, з якого вона покоління; чим більше в ній від сервала, тим вона більшим. І дорожче — ціна на саван коливається від 7 до 23 тисяч доларів.
За звичками савани більше нагадують собак, ніж кішок — так само люблять грати в «апорт», розгулювати вулицями на повідку і плескатися у водоймах. Так і дресирувати їх — одне задоволення. Котячої незалежності в них теж немає анітрохи. Поки ви вдома, савана буде ходити за вами хвостом, а коли підете — сумувати і чекати під дверима. Загалом, собака, та й тільки. Хіба що не гавкає.
2. Домашня лисиця: добродушна як собака і незалежна, як кішка.
Вперше ідея одомашнити лисицю прийшла в голову радянському генетику Дмиртию Бєляєву у 1950-х роках. Взявши за основу популяцію сріблясто-чорних лисиць, Бєляєв та його співробітники виростили кілька поколінь тварин, старанно добираючи з кожного покоління самих тямущих і слухняних. Пройшли відбір особин схрещували між собою. В результаті вийшли грайливі і приязні до людини створення, за звичками нагадують собаку. Найцікавіше, що хоча лис не схрещували ні з якою іншою породою, їх зовнішній вигляд теж суттєво змінився: з’явилися білі плями, хвости почали закручуватися, а вуха — звисати. Вчені пояснюють подібні трансформації тим, що в процесі одомашнення рівень адреналіну в крові тварин значно знизився.
Зараз таких лис продають як домашніх тварин. Правда, задоволення це зовсім не дешеве — за одну лисичку доведеться викласти близько семи тисяч доларів.
3. Напів-зебра, напів-поні/коня/осел.
Зебра — що й казати, дуже симпатична конячка. Але приручити її людині поки не вдалося. Так і практичної необхідності особливої немає, оскільки витривалість у неї не дуже, та й характер не цукор. І все ж учені вирішили одомашнити якщо і не зебру, то напів-зебру. Шляхом схрещування самців зебри з самками інших конячих (поні, коней чи ослів) вони вивели цілий ряд нових видів, яких називають зеброидами. При схрещуванні зебри і коні виходить «зорс», зебри і осла — «зонк», зебри та поні «зони».
Ці тварини чудово почуваються серед родичів папи, так і мами, ось тільки завести потомство ні з тими, ні з іншими не можуть — всі ці гібриди стерильні. Вигляд у цих тварин, звичайно, досить кумедний, але навіщо знадобилося їх виводити — залишається великою загадкою. Найвідомішим зеброидом був зонк (гібрид зебри і осла) сера Сэндерсона Темпла з Ланкашира. Все життя до самої смерті це тварина займалося виключно тим, що возило візок по алеях.
4. Кама — маленький поступливий верблюд.
Це тварина вийшло в результаті схрещування самця одногорбого верблюда і самки лами. Вони далекі родичі, які мільйони років йшли кожен своєї еволюційної дорогою. З-за разючої різниці в зрості варіант природного розмноження розглядати не доводилося, так що запліднення здійснювалося штучним шляхом. Перший кама з’явився на світ у 1998 році в Дубаї (ОАЕ). Вчені, завдяки яким відбулося це радісна подія, дали ім’я дитинчаті Рама. Після цього та ж команда сприяла народженню ще трьох малюків-кам — Каміли, Джаміля і Роки. У всіх кам короткі вуха та довгий хвіст, як у верблюда, а копита роздвоєні, як у лами, і горба немає. Крім того, від мами кожному з них дістався поступливий характер, невеликий ріст і м’яка густа шерсть, від папи — сила та витривалість. Загалом, казка, а не тварина. І найголовніше: всі гібриди ками виявилися фертильны!
5. Вовча собака Сарлоса.
Над виведенням «одомашненого вовка» селекціонери працювали не одне десятиліття. У 1925 році селекціонер з Нідерландів Ландер Сарлос схрестив російську вовчицю і кобеля німецької вівчарки і все життя потім займався тим, що відбирав найбільш міцних і витривалих цуценят собако-вовків і схрещував між собою. А після смерті Сарлоса в 1969 році експерименти продовжили його дружина і дочка.
В результаті вийшло тварину, за розмірами і зовнішнім виглядом майже нічим не відрізняється від вовка — таке ж сильне, розумне і витривала, з таким же зграєвим інстинктом, впертим і незалежним характером. Навіть гавкати ці собако-вовки не вміють, тільки виють на місяць іноді. Так що, по суті, це все той же вовк… з одним, але дуже істотною відмінністю: собака Сарлоса охоче визнає людину ватажком своєї зграї. Тому їм, як службовим собакам просто немає рівних. В Голландії та деяких інших країнах Європи цих собак використовують як поводирів, вони беруть участь у рятуванні потопаючих, допомагають витягати людей із завалів і т. д. Однак брати вовчу собаку в дім, особливо де є маленькі діти, фахівці все-таки не радять. Надто вже багато в ньому від дикого звіра, мало що…
Немає коментарів:
Дописати коментар